Саморегуляція: що це таке, як вона працює

Саморегуляція: ми очікуємо від один одного «ввічливості», поводження відповідно до встановлених нами правил. Але, як і ми, поводимось коли відчуваємо тривогу, стрес обо якісь негативні, думки, ємоції. Тоді ми поводимся таким чином, що показує нездатність реагувати на те, що відбувається всередині та навколо нас – звуки, шум, відволікаючі подразники, дискомфорт, емоції.

Тоді рівень збудження може бути особливо високим, а невміння впоратися з такими ситуаціями може перетворитися на незрозумілу поведінку.

У цій статті:

  • Саморегуляція: що це таке, як вона працює
  • Як наша нервова система реагує на стрес?
  • Саморегуляція і самоконтроль

Саморегуляція: що це таке, як вона працює

Саморегуляція: що це таке, як вона працює


Наш мозок має природні функції, які дозволяють нам регулювати збудження, яке ми відчуваємо. Це процеси збудження (симпатична нервова система) і гальмування (парасимпатична нервова система). Однак іноді нам потрібні додаткові дії для підтримки процесів, що відбуваються в мозку.

У дітей, які тільки вчаться саморегуляції, рівень збудження в ситуаціях стресу або гніву може бути особливо високим. Тоді їм потрібна наша допомога, щоб відновити рівновагу. Для цього необхідна участь дорослого та його здатність до саморегуляції власних станів.

Як наша нервова система реагує на стрес?

Як наша нервова система реагує на стрес?

Вік – не знижка на стрес. Кожна людина (незалежно від того, скільки років, місяців, днів) піддається йому і відчуває його через менші чи більші проміжки часу.

Ми відчуваємо саморегуляцію через наше тіло. Через органи чуття ми сприймаємо світ, різноманітні ситуації та події. Мозок обробляє інформацію, що надходить, і вирішує нашу реакцію. Коли відбувається дисрегуляція через стрес або сенсорне перевантаження, наша реакція не завжди є адекватною. Ми не завжди маємо доступ до всіх навичок, які маємо, особливо когнітивних. Потім ми використовуємо різні способи компенсації, щоб вижити. У такому стані нам важко освоїти нові, а часто навіть використовувати вже набуті навички чи стратегії боротьби з розчаруванням і перевантаженням.

Важливим етапом саморегуляції є регенерація після пережитого стресу, тобто можливість знову накопичити енергію. Це здатність повернутися до стану, в якому ми можемо повністю залучитися до нового досвіду. Цей процес різний для кожного з нас і вимагає часу та перебування в сприятливому середовищі.

Через налаштування ми «переймаємо» тілом емоції та рівень збудження. Ми повинні усвідомити своє тіло. Але що це означає? Знати, які подразники нам приємні, а які ні, що нас заспокоює, а що стимулює.

Тому стосунки з нашим тілом – це перше, що ми відчуваємо в житті. Якщо ми відчуваємо, наприклад, порушення сенсорної обробки, ми не можемо з самого початку покладатися на свої відчуття, і не кожна наша дія приносить бажаний ефект. Тому відносини з тілом не можуть правильно розвиватися. Тоді ми теж не відчуваємо впевненості в цьому. Насправді ми навіть не почуваємося в безпеці та добре самі з собою. І наш організм нам про це «підказує». Тому налагоджувати стосунки з іншими людьми нам також буде важко.

Тому в організмі відбувається саморегуляція – наші емоції, думки, переживання відображаються в тілі. Тому усвідомлення свого тіла є першим кроком у підтримці процесу саморегуляції. Це ключове вміння — звільняти простір для свідомого переживання емоцій і водночас керувати ними, щоб вони не паралізували наші дії.

Ці статті для вас: 👇

Суть саморегуляції полягає у відповіді на питання Чому зараз?”. Виявлення поведінки, яка повторюється в конкретному контексті, дозволяє визначити потенційні стресори, тоді як зосередження на контролі фактично закриває можливості для подальшого діалогу або навчання дитини чогось довготривалого. Саморегуляція, з точки зору батьків, дозволяє змінити ваше сприйняття важкої поведінки дитини: від «хамського», «маніпулятивного», «злісного» до людини, яка переживає надмірний стрес.

Беручи до уваги соціальний контекст, він підвищує рівень розуміння різних соціальних ситуацій, а отже, емпатію та відповідну поведінку. Це все більше сприймається як навичка, яка може сприяти формуванню не лише поведінки, але й характеру молодої людини і, що важливо з точки зору школи, покращує рівень концентрації та набутих знань.

Варто підкреслити, що здатність до саморегуляції дозволяє побачити людину з індивідуальної точки зору – її власних схильностей:

  • біологічні , наприклад: розпізнавання сигналів, що надходять від нашого тіла та повідомляють про виникнення стресора, рівень втоми, чутливість до подразників, навички регенерації;
  • емоційні , наприклад, називати емоції, здатність їх переживати, розпізнавати, як окремі емоційні стани впливають на рівень нашої енергії;
  • когнітивні , наприклад здатність підтримувати постійний рівень уваги, здобувати, запам’ятовувати та обробляти інформацію.

Завдяки цьому батьки та вчителі можуть помітити, наскільки діти відрізняються один від одного і, отже, потребують різних форм підтримки та моделювання. Такий індивідуальний підхід дозволяє побудувати тісні та приємні стосунки.

Я вже згадував, що емоції сильніші за думки. Крім того, емоції надсилають більше сигналів до частини мозку, що відповідає за мислення, ніж навпаки, що було підтверджено, серед іншого, дослідженням нейробіологів. Це добре видно в повсякденному житті, коли емоції захльостують нас і переповнюють нас. Тоді й мислення дає збій. У нас складається враження, що ми всі гнів, смуток, відчай, але ми також здатні насолоджуватися всіма собою і присвятити себе чомусь із пристрастю. На жаль, ми рідко звертаємо на це увагу.

Саморегуляція і самоконтроль

Саморегуляція і самоконтроль

Самоконтроль – це здатність «гальмувати», тобто припиняти наші реакції на стресові ситуації чи інші подразники. Це пов’язано з придушенням або запереченням емоцій, що в довгостроковій психологічній перспективі не є оптимальним рішенням. Звичайно, це може бути корисною навичкою, яка може допомогти нам зупинити імпульс і, як наслідок, небажану поведінку.

Але що, якби ми пішли далі й, окрім зупинки імпульсу, розпізнали емоцію та шукали відповідну поведінку, яка буде не лише соціально прийнятною, але й принесе нам полегшення та користь у вигляді кращих стосунків? Ми можемо навчити себе і дітей таким реакціям завдяки здатності до саморегуляції, яка зараз пропанується як найбільш оптимальний метод виховання, що формує високий рівень психічної стійкості.

Підсумок:

Підтримання рівноваги вимагає внутрішньої інтеграції та здатності зчитувати сигнали власного тіла. Варто пам’ятати, що для цього потрібен спокій, а не сила. Саморегуляція – це навичка, яка вимагає уважності та прислуховування до себе. І, як і будь-яка навичка, вона потребує практики, перш ніж стати професійною (неусвідомлена компетентність).

Емоційні тригери: у всіх нас вони є, які активізують певні почуття та змушують нас діяти імпульсивно. Іноді ми можемо…

You may also like...